Як вчителька молодших класів,

моя мама зробила все, щоб розвинути
мої читацькі навички.

Зазвичай ці уроки відбувались
на вихідних за кухонним столом,

тоді як мої друзі гралися на вулиці.

Мої навички читання покращилися,

але ці примусові уроки зовсім не надихнули
мене на читання книжок.

У старших класах все змінилось.

У 10-му класі ми читали короткі розповіді
і виконували тести з правопису.

Мені було так нудно, що я попросив
перевести мене до іншого класу.

Наступного семестру мене перевели до
класу поглибленого вивчення мови.

(Сміх)

За той семестр ми прочитали два романи
та написали їхній аналіз.

Колосальна різниця між цими двома класами

розізлила мене та наштовхнула на питання,

«Звідки взялись всі ці білі?»

(Сміх)

У моїй школі було понад 70%
темношкірих та латиноамериканців,

проте в цій групі поглибленої англійської 
повсюди сиділи лише білі учні.

І ця зустріч з узаконеним расизмом

назавжди змінила моє
ставлення до читання.

Я зрозумів, що більше не хочу 
щоб школа, вчитель або програма

вказували мені, що вивчати.

І більше з революційних, 
ніж інтелектуальних міркувань

я вирішив, що не дозволю
щоб інші люди нав’язували,

що і коли мені читати.

Не усвідомлюючи цього,
я знайшов шлях,

як допомогти дітям читати.

Індивідуальний підхід.

Замість того,

щоб орієнтуватися на навички
та розподіляти за рівнями,

або ж силоміць змушувати
вчити списки незнайомих слів,

ми повинні запитати себе:

Як ми можемо надихнути дітей
стати читачами?

Дешон, здібний першокласник, 
якого я навчав у Бронксі,

допоміг мені зрозуміти,
як індивідуальність впливає на навчання.

Одного дня під час уроку математики,
я підійшов до Дешона і сказав:

«Дешоне, ти – великий математик».

Він глянув на мене та відповів:

«Я не просто великий математик,
я геній математики!»

(Сміх)

Добре, Дешоне, хай так.

А як щодо читання?

Тут зовсім інша історія.

«Містере Ірбі, я не вмію читати.

і ніколи не навчусь», -
відповів він.

Я навчив Дешона читати,

але чимало таких темношкірих хлопців
все ще залишаються безграмотними.

Згідно з даними 
Міністерства освіти США,

більш, ніж 85 відсотків темношкірих
четвертокласників

погано читають.

Аж 85 відсотків!

Чим більше труднощів викликає 
у дитини читання,

тим більш культурно компетентним
має бути педагог.

Підробляючи впродовж останніх
восьми років естрадним коміком,

я усвідомив важливість
культурної компетентності,

котру я визначаю як здатність передавати

ті знання чи навички, які ви хочете,
щоб хтось опанував,

у формі, яка сприймається слухачами
як цікава й актуальна.

Перш ніж вийти на сцену,
я оцінюю аудиторію.

Це білі чи латиноамериканці?

Старі чи молоді,
професіонали, консерватори?

Потім я підбираю
чи адаптую свої жарти,

спираючись на те, що, на мою думку,
викличе більше сміху.

Виступаючи в церкві,
я міг би розповідати барні жарти.

Але це навряд чи викличе сміх.

(Сміх)

Як суспільство, ми формуємо
читацький досвід дітей так, ніби

розповідаємо барні жарти у церкві.

А потім ми дивуємось,
чому так багато дітей не читають.

Пауло Фрейре, педагог та філософ,

вважав, що навчання повинно бути
завжди двостороннім.

Учнів не треба вважати пустими чашами,
які слід наповнити знаннями.

Учні – це співавтори знання.

Однакові школи з правилами,

які потребують від учнів сидіти
немов статуї,

працювати в абсолютній тиші.

Такі установи часто забувають про
індивідуальний підхід

до потреб та інтересів учня.

Темношкірі хлопчики – чудовий
приклад.

Багато шкільних книг для
темношкірих учнів

фокусуються на серйозних темах:
рабство, громадянські права, біографії.

Менше, ніж два відсотки вчителів
у США є темношкірими чоловіками.

Більшість темношкірих хлопчиків
живуть у неповних сім’ях.

Більше того, є хлопчики, які ніколи не
бачили, щоб темношкірий чоловік читав.

І навряд, чи хоч один темношкірий чоловік
надихав їх читати.

Які соціальні фактори та обставини
зможуть привести темношкірого хлопця

до висновку,

що читання взагалі потрібне?

Саму тому я створив «Barbershop Books».

Це некомерційна організація,

яка дає можливість дітям
читати в перукарнях.

Місія проста:

Допомогти темношкірим хлопчикам
стати читачами.

Більшість із них ходять до перукарні
один чи два рази на місяць.

Деякі бачать перукаря частіше,
ніж власного батька.

«Barbershop Books» поєднує
читання і чоловіче середовище,

сприяє розвитку читацьких навичок
темношкірих юнаків та хлопчиків.

Ця адаптована під них програма

використовує список книг, рекомендованих
іншими темношкірими учнями.

Це ті книжки, які вони насправді
хочуть читати.

Дослідження «Scholastic» за 2016 рік

виявили, що коли діти обирають книжку,
то перш за все

шукають таку, яка їх розсмішить.

Тому, якщо ми справді хочемо заохотити
темношкірих хлопців та інших дітей

читати у вільний час,
нам потрібно,

щоб вже на рівні початкової освіти
діти бачили

чоловіків, які читають.

А також слід замінити дитячі книжки,
які так подобаються дорослим,

на веселі, нерозумні або навіть бридкі, як
наприклад, «Бридкий Грег».

(Сміх)

«Для вас – це шмарклі, 
для Грега – смачна маленька мармеладка».

(Сміх)

На цей сміх, на цю позитивну реакцію

або на почуття відрази,
яке деякі з вас відчули,

(Сміх)

заслуговують темношкірі хлопчики
і відчайдушно потребують цього.

Знищення жорстокої нерівності,
яка вкоренилась в американській освіті,

вимагає від нас створення читацького
досвіду,

який надихав би всіх дітей 
сказати три слова:

Мені подобається читати.

Дякую.

(Оплески)