Що робить нас здоровими та щасливими

протягом нашого життя?

Якщо сьогодні вам необхідно 
буде інвестувати

у найкращу майбутню версію себе,

на що б ви спрямували
найбільше часу та сил?

Існує багато відповідей на це запитання.

Нам постійно нав’язують те,
що є найважливішим в житті.

Мас-медіа переповнені історіями 
про людей,

котрі багаті, знамениті 
та будують імперії на роботі.

Ми віримо у ці історії.

Нещодавно проведено дослідження
покоління двотисячних років,

де їх запитували, 
які найважливіші цілі у житті.

Більше 80% відповіло,

що головна ціль
у їхньому житті - розбагатіти.

50% респондентів того ж віку повідомили,

що інша головна мета у їхньому житті -

це стати знаменитими.

(Сміх)

Нам постійно повторювали,
що потрібно стати одним цілим із роботою,

бути працелюбнішими
та досягати більшого.

Нам нав’язали думку, що це речі,

які необхідні для хорошого життя.

Та чи насправді це так?

Чи роблять вони людей щасливими
протягом їхнього життя?

Пам’ять про усе прожите життя,

про вибори, що було зроблено,
і як вони вплинули на життя,

ці спогади майже неможливо відтворити.

Більшість із того,
що ми знаємо про життя людини, -

інформація, отримана від людей,
яких просили пригадати минуле,

це непевна інформація заднім числом.

Ми забули більшість із того,
що трапилося із нами,

а іноді пам’ять доволі креативно
внесла свої поправки.

Марк Твен розумів це.

Одного разу він сказав:

"Деякі найгірші речі в моєму житті
ніколи не відбулися".

(Сміх)

Результати дослідження показали,
що з віком спогади про минуле стають

більш позитивними.

Це нагадало мені наклейку
на бампері однієї машини,

"Ніколи не пізно мати щасливе дитинство."

(Сміх)

А що, якби ми могли переглянути плівку

із записом усього нашого життя?

А що, якби ми мали змогу
досліджувати людей,

починаючи з підліткового віку
до старості,

щоб встановити, що насправді
робить людину щасливою і здоровою?

Ми це зробили.

Гарвардське дослідження
розвитку дорослих осіб

є одним із найтриваліших
про доросле людське життя.

Протягом 75 років 
ми слідкували за життям 724 людей,

рік за роком, розпитуючи про їхню роботу,
особисте життя, здоров’я,

розпитували протягом усього часу,
не знаючи, як розвиватиметься

їхнє життя далі.

Дослідження такого роду вкрай рідкісні.

Більшість проектів закриваються
через 10 років,

тому що занадто багато людей 
перестають брати у ньому участь,

чи закінчуються кошти на його продовження,

або науковці відволікаються від нього,

чи вони помирають
і ніхто не хоче продовжувати їхню роботу.

Але завдяки суміші везіння

та наполегливості 
декількох поколінь науковців,

наше дослідження змогло вижити.

Більше 60 учасників із 724 людей

живі й до сьогодні

та продовжують брати участь у дослідженні,

більшості із них за 90 років.

Зараз ми розпочинаємо дослідження,

в якому задіяно
2000 дітей попередніх респондентів.

Я - вже четвертий голова цього проекту.

Починаючи із 1938 року,
ми слідкували за життям двох груп.

Перші група нашого дослідження складалася

зі студентів-другокурсників
Гарвардського коледжу.

Вони були представниками так званого 
"найкращого покоління" Тома Брокава.

Вони закінчили коледж 
під час Другої світової війни,

більшість із них взяла участь у ній.

Друга група нашого дослідження -

це хлопці із найбіднішого району Бостона,

які були відібрані для участі у проекті,

тому що вони походили
із найбільш проблемних

та найбідніших сімей

Бостона у 1930-ті роки.

Більшість із них жила в орендованих
квартирах без гарячої та проточної води.

На початку дослідження

усі підлітки пройшли співбесіду

та медогляд.

Ми відвідали їхні домівки
та взяли інтерв’ю у їхніх батьків.

Із часом усі ці підлітки стали дорослими,

із найрізноманітнішими життєвими шляхами.

Вони стали робітниками фабрик та юристами,
мулярами та лікарями,

один із них став президентом США.

У деяких розвинувся алкоголізм.
У декількох розвинулась шизофренія.

Деякі піднялися соціальною драбиною

із низу до самого-самого верху,

деякі зробили все навпаки.

Засновники цього дослідження

ніколи, навіть у найшаленіших думках,

не могли припустити, що я виступатиму тут
сьогодні, через 75 років,

говорячи, що дослідження
і досі продовжується.

Кожного року наші респонденти
та віддані співробітники

телефонують та запитують,
чи не могли б ми надіслати

ще один опитувальник про їхнє життя.

Багато жителів
центрального Бостона запитують:

"Чому ви і досі продовжуєте вивчати мене?
Моє життя не настільки вже і цікаве."

Випускники Гарварду ніколи
не ставлять це питання.

(Сміх)

Для того, щоб отримати
найточніші результати,

ми не лише розсилали опитувальники.

Проводилися інтерв’ю із учасниками
дослідження.

Ми мали доступ до їхніх медичних карток.

Досліджувалася іхня кров
та сканувався мозок,

проводилися бесіди з їхніми дітьми.

Було зроблено відеозаписи обговорень
найважливіших питань в сім’ї.

Коли близько 10 років тому
ми нарешті запитали їхніх дружин,

чи хотіли б вони стати
учасницями дослідження,

багато хто відповів:
"Ви запитали про це якраз вчасно."

(Сміх)

Отже, які результати ми отримали?

Які підсумки із десятків тисяч

сторінок інформації, отриманої

про наших респондентів?

Правду кажучи, вони аж ніяк не пов’язані
із багатством, славою чи важкою роботою.

Найточніший висновок, до якого
ми дійшли протягом 75 років досліджень, -

хороші стосунки роблять
нас щасливими та здоровими.

Ми вивели три основних 
закони взаємовідносин.

Перший закон - соціальні зв’язки
справді важливі для нас,

а самотність вбиває.

Було встановлено, що люди,
які більш соціально пов’язані

із сім’єю, друзями та сусіпільством,

більш щасливі, здоровіші та живуть довше,

ніж люди, які менш соціально активні.

Відчуття самотності є отруйним.

Люди, котрі більш ізольовані
від інших, ніж більшість,

є менш щасливими,

їхнє здоров’я починає
погіршуватись в середньому віці,

діяльність мозку починає слабшати раніше,

вони живуть менше, ніж люди,
які не самотні.

Негативною тенденцією є те,
що кожну хвилину

більше, ніж 1 із 5 американців стверджує,
що почувається самотньо.

Відомо, що навіть у натовпі
можна почуватися самотнім,

так само, як і у шлюбі,

тому другий закон, який ми вивели, -

неважлива кількість друзів,

та наскільки це віддані відносини,

найбільше важить якість цих відносин.

Встановлено, що життя
в постійному конфлікті шкодить здоров’ю.

Шлюби із високим рівнем кофліктів,
наприклад, без особливої любові,

впливають на здоров’я набагато гірше,
ніж розлучення.

Хороші взаємовідносини
слугують своєрідним захистом.

Слідкуючи за життям чоловіків
аж до їхніх 80-х років,

ми захотіли переглянути
їхнє життя у середні роки, та дізнатися,

чи змогли б ми передбачити,

хто мав стати щасливим
і здоровим 80-літнім дідусем,

а хто ні.

Ми зібрали усю напрацьовану
про них інформацію

у віці 50 років,

де критерієм відбору не став
рівень холостерину в крові,

що мав передбачити
процес їхнього старіння.

Головним стало те, наскільки щасливими
вони почувалися у відносинах.

Люди, найбільш задоволені
у відносинах у 50 років,

стали найбільш здоровими у віці 80 років.

Так виглядає, що якісні та тісні відносини

загальмовують деякі процеси старіння.

Найщасливіші пари розповідали,

що навіть у їхні 80 років,

у дні, коли вони відчувають
більше фізичного болю,

вони всеодно почуваються щасливими.

Однак люди,
які жили у нещасливих відносинах,

відчували сильний фізичний біль,

який доповнював і емоційний розлад.

Третій закон, який ми винесли
із дослідження відносин та здоров’я, -

хороші відносини
не лише захищають наше тіло,

а й мозок.

Встановлено, що безпечні 
та надійні відносини

із іншою людиною у 80 років
слугують захистом.

Люди, які у стосунках

відчували, що при потребі
можуть розраховувати на інших,

довше залишалися при свідомості.

Люди, що перебували у стосунках,

де вони відчували,
що не можуть розраховувати на інших,

пізніше страждали від проблем із пам'яттю.

Хороші стосунки не обов’язково
постійно мають бути гладкими.

Деякі 80-річні пари сварилися один з одним

із дня в день,

але якщо вони відчували,
що можуть розраховувати один на одного,

коли поставали проблеми,

ті непорозуміння
не зберігалися у їхній пам'яті.

Отже, урок,

що хороші та близькі стосунки
позитивно впливають на наш стан, -

споконвічна мудрість.

Це порада, яку дають
ваші бабусі та священики.

Чому це так важко зрозуміти?

Наприклад,
щодо багатства відомо,

що як тільки задоволені
базові матеріальні потреби,

гроші не приносять щастя.

Якщо зарплата
у 75 тисяч долларів в рік зміниться

на 75 мільйонів,

відомо, що здоров’я і відчуття щастя
мало від цього зміняться, якщо взагалі

щось відбудеться.

Якщо говорити про славу,

то постійні втручання мас-медіа,

нестача приватності,

роблять знаменитостей менш здоровими.

Безперечно це не робить їх щасливішими.

Якщо ж говорити про людей,
які багато працювали,

то будучи за хвилину від смерті,

вони шкодували,
що проводили стільки часу в офісі.

(Сміх)

Чому цю просту істину
так важко зрозуміти та легко ігнорувати?

Ми просто люди.

Ми хотіли б,
щоб все швидко ставало на свої місця,

хотіли б здобути те,

що, за нашими уявленнями,
робить наше життя щасливим.

Відносини ж заплутані та складні,

вони потребують
клопіткої роботи із сім’єю та друзями,

це не сексуально чи гламурно.

Це також на все життя.
Це ніколи не закінчується.

Учасники 75-річного дослідження, які
почувалися найбільш щасливими на пенсії,

це люди, які активно працювали над заміною
співробітників новими членами команди.

Так само, як покоління міленіуму,

учасники нашого дослідження,
починаючи доросле життя,

були переконані, що слава,
забезпеченість та високі досягнення -

це складові успішного життя.

Та за 75 років
дослідження продемонструвало,

що люди, які прожили життя найкраще,
були людьми, що покладалися на відносини

з сім’єю, друзями та громадою.

Як щодо вас?

Припустимо, що вам 25, 40 чи 60 років.

Як виглядають ваші стосунки?

Можливих варіантів безліч.

Це може бути заміна часу, проведеного
перед екраном, на час із людьми,

чи пожвавлення закостенілих стосунків,
роблячи щось разом,

довгі прогулянки чи нічні побачення,

чи зустріч із рідною людиною, з якою
не спілкувалися протягом багатьох років,

тому що типові для всіх сімейні ворожнечі

жахливо позначаються на тих,

хто відчуває себе незадоволеним.

Я хочу завершити свій виступ
ще одним висловом Марка Твена.

Більше, як століття тому

він аналізував власне прожите життя

та написав наступне:

"У житті немає навіть
найкоротшого відрізку часу

на сварки, вибачення, заздрощі
чи заклики до відповідальності.

Існує час для любові,

і лише для неї."

Хороші стосунки - основа хорошого життя.

І це думка, яку варто поширювати.

Дякую.

(Оплески)