Уяви, одного дня, тебе викликають
постати перед урядовою комісією.
Хоча ти не здійснив жодного
злочину
і не був офіційно звинуваченим,
тебе багаторазово допитують про твої
політичні погляди,
звинувачують в зраді,
і просять видати твоїх друзів
і поплічників.
Якщо не співпрацюватимеш, ризикуєш
потрапити за ґрати або втратити роботу.
Саме це відбувалося в США в
1950-их роках,
як частина кампанії заходів для
викриття підозрюваних в комунізмі.
Названий на честь його
найвідданішого виконавця,
феномен, відомий як маккартизм,
зруйнував тисячі життів і кар’єр.
Понад десятиліття американські політики
нехтували демократичними свободами,
прикриваючи це їх захистом.
Впродовж 1930-их і 1940-их
існувала активна, але маленька
комуністична партія в США.
Записи про неї є плутаними.
Хоча вона і відіграла важливу роль в
поширенні боротьби
за робітничі та громадянські права,
вона також підтримувала Радянський Союз.
Спочатку Американська Комуністична Партія
зустрілася зі спротивом
з боку консерваторів і лідерів бізнесу,
а також лібералів, які критикували
її зв’язки з деспотичним радянським режимом.
Під час Другої світової війни, коли США
і СРСР об’єдналися проти Гітлера,
деякі американські комуністи шпигували для
росіян.
Коли загострилася Холодна війна
і шпіонаж став явним,
місцеві комуністи видавалися загрозою
національній безпеці.
Але намагання знищити цю загрозу
скоро перетворилося на найдовший і
найпомітніший епізод
політичних репресій американської історії.
Породжена мережею бюрократів,
політиків,
журналістів
і бізнесменів,
ця кампанія сильно переоцінювала
небезпеку комустичної диверсії.
Люди, які стояли за нею, залякували
будь-кого
підозрюваного в лівоцентристських
політичних поглядах
або у зв’язках з такими.
Якщо ти вішав сучасний
живопис на стіни,
мав багатонаціональне коло
спілкування
або підписав петицію проти ядерної
зброї,
цілком можливо, що ти комуніст.
Починаючи з пізніх 1940-их,
керівник ФБР Дж. Едгар Гувер
використовував ресурси агенції
для переслідування таких імовірних комуністів
і усунення їх з будь-яких
владних посад
в американському суспільстві.
Чіткі критерії, які Гувер і
його прибічники використовували
для перевірки федеральних агентів,
поширилися на всю країну.
Скоро, студії Голлівуду,
університети,
виробники автомобілів
і тисячі інших державних
і приватних роботодавців
перевірялися такими політичними тестами,
як і люди, що працювали на них.
Тим часом, уряд започаткував власне
полювання на відьом,
викликаючи тисячі людей на свідчення перед
такими органами,
як Комісія з розслідування
антиамериканської діяльності.
Якщо вони відмовлялися співпрацювати,
їх могли ув’язнити за неповагу до влади
або, частіше, звільнити з роботи
і внести у чорний список.
Амбітні політики, як Річард Ніксон
і Джозеф Маккарті,
використовували такі слухання,
як фанатичну зброю,
звинувачуючи демократів у
лояльності до комунізму
і навмисній втраті Китаю на
користь комуністичного блоку.
Маккарті, республіканський сенатор з
Вісконсину,
став горезвісним за виставлення напоказ
постійно змінного списку можливих комуністів
серед Урядового Департаменту.
Заохочуваний іншими політиками,
він продовжував робити
обурливі звинувачення,
підлаштовуючи або фабрикуючи докази.
Багато громадян ганьбили Маккарті,
в той час, як інші його вихваляли.
І коли вибухнула Корейська війна,
Маккарті, здавалося, був виправданий.
Тоді, коли він став головою
Урядового постійного підрозділу
розслідувнь в 1953,
маккартизм різко розповсюдився.
Його розслідування в армії врешті обернуло
громадську думку проти нього
і зменшило його владу,
колеги Маккарті в Сенаті осудили його
і він помер менш, ніж через 3 роки,
найімовірніше, від алкоголізму.
Маккартизм закінчився разом з ним.
Це зруйнувало сотні, якщо не тисячі,
життів
і критично звузило американський
політичний діапазон.
Його шкода демократії буде ще
довго помітною.
Правдоподібно, що і демократи, і
республіканці
знали, що антикомуністичні репресії
є несправедливими,
але боялися прямо протистояти їм,
щоб не зруйнувати кар’єру.
Навіть Верховний суд не зумів
зупинити полювання на відьом,
дивлячись крізь пальці на серйозні
порушення коституційних прав
в ім’я національної безпеки.
Чи були місцеві комуністи справжньою
загрозою американському уряду?
Можливо, хоч і малою.
Але реакція на неї була такою різкою,
що завдала набагато більше шкоди,
ніж сама загроза.
І, коли з’являться нові демагоги
неспокійних часів,
щоб атакувати непопулярну меншість
в ім’я патріотизму,
чи повториться це все знову?