Беатріс Корон: Історії вирізані з паперу

За допомогою ножиць і паперу, художниця Беатріс Корон створює заплутані світи, міста та країни, небеса і пекла. Крокуючи на сцену у чудовій накидці, вирізаній із Тайвеку, вона описує свій творчий шлях і те, як розвиваються її історії, починаючи з надрізу.

(Оплески)

(Оплески)

Я витинаю з паперу.

(Сміх у залі)

Я вирізаю історії.

Отже, хід моєї роботи - дуже простий.

Я беру аркуш паперу,

подумки уявляю свою історію,

іноді я роблю ескізи, іноді ні.

І коли моє зображення

вже знаходиться на папері,

все, що мені залишається - це вирізати

те, що не з тієї історії.

Що ж, я не приступила до витинання

одразу.

Насправді

все відбувалось поступово.

Я не народилась

з лезом у руці.

І я не пам'ятаю, щоб я витинала у дитинстві.

Будучи підлітком,

я робила ескізи, малювала,

і я хотіла бути художницею.

Але я також була бунтаркою.

Я залишила все

і так почалась низка моїх дивних професій.

Отже, серед них,

я була пастушкою,

водієм вантажівки,

працівником на заводі,

прибиральницею.

Я працювала в сфері туризму один рік

у Мексиці,

один рік у Єгипті.

Потім я поїхала на два роки

на Тайвань.

Після цього я оселилась у Нью Йорку,

де почала працювати екскурсоводом.

І працювала туристичним гідом

подорожувала туди-сюди

у Китай, Тибет і Середню Азію.

Що ж,звичайно, на це пішло багато часу, мені було майже сорок,

і я вирішила, що прийшов час

розпочати кар'єру художника.

(Оплески)

Я вирішила витинати

тому, що папір - недорогий

легкий,

і його можна використовувати

по-різному.

Я обрала мову силуетів,

адже графічний вигляд - дуже ефективний.

Також вона проникає в саму сутність речей.

Отже, слово "силует"

з'явилося завдяки міністру фінансів,

Етьєну де Силует.

Він настільки сильно скоротив бюджет,

що люди не могли собі дозволити

картин взагалі

і були змушені замовляти картини

"а ля силует".

(Сміх у залі)

Я створила серію зображень, витинанок,

і зібрала їх у портфоліо.

Всі мені говорили -

схоже на 36 зображень Емпайр Стейт Білдінг -

вони говорили мені, "Ти створюєш книгу художника."

Отже, книга художника охоплює безліч значень.

Вони є різних форм.

Як на мене,

це чудова можливість

розповісти історію через зображення.

Іноді додавши слова

або іноді просто без слів.

Я захоплююся

зображеннями і словами.

Мені подобається обігравання образів

і зв'язок з несвідомим.

Мені подобаються дивацтва мов.

Де б я не жила, я вчила мови,

але ніколи не володіла ними досконало.

Тому я завжди шукаю

споріднені мови

або однакові слова з різних мов.

Як ви вже здогадалися, моя рідна мова - французька.

Англійською я розмовляю кожного дня.

Так, я створила цілу серію робіт,

з однаковими словами

з французької та англійської мов.

Одна з цих робіт

називається "Грамотний Павук."

Таким чином, Грамотний Павук

є ще й братом грамотної бджоли.

( Сміх у залі)

Але значно більше він пов'язаний з Павутиною.

( Сміх у залі)

Цей павук

плете двомовний алфавіт.

Таким чином ви можете прочитати "architecture active"

або "active architecture."

Цей павук перебирає весь алфавіт

в пошуках однакових прикметників та іменників.

Тому, якщо ви не володієте однією з цих мов,

то неодмінно вивчите.

Одна з найдавніших форм книги

-сувій.

Сувої - дуже зручні

тому,що ви можете створювати великі зображення,

використовуючи при цьому маленький стіл.

Несподіваним є те,

що видно лише одну частину вашого зображення,

і це сприяє вільному архітектурному стилеві.

Я створюю різні види вікон.

Це неначе глянути за межі поверхні.

Це можливість

побачити різні світи.

Я часто являюсь спостерігачем.

Тому мені хочеться дізнатись

як все відбувається.

Кожне вікно -

це зображення

і в той же час це світ,

до якого я часто повертаюся.

Я повертаюся до цього світу,

думаючи про зображення

або про кліше того, що ми хочемо зробити,

які слова, вирази

ми при цьому використовуємо.

Все ґрунтується на "якщо".

Що якщо б ми жили у повітряних кулях?

Світ був би піднесеним.

І ми залишили б досить незначний слід на планеті.

Він був би таким легким.

Іноді я дивлюся з середини,

з позиції егоцентричності

та з позиції внутрішніх кіл.

Іноді це всеосяжний вид,

де ми бачимо наші спільні коріння

і як за допомогою них ми можемо уловити смисл наших мрій.

Ще їх можна використовувати

як сітку безпеки.

Мене надихає

все еклектичне.

На мене впливає все, що я читаю,

все, що бачу.

У мене є декілька гумористичних історій,

наприклад " Мертвий Такт."

(Сміх у залі)

Інші - історичні.

Це "Солодке Місто."

Це зовсім не цукрова

історія цукру.

Вона починається з работоргівлі

і закінчується надмірним споживанням цукру

з деякими приємними моментами між тим.

Іноді у мене виникають емоції у відповідь на новини,

наприклад на землетрус у Гаїті в 2010 році.

Буває, що це зовсім не мої історії.

Люди розповідають мені про своє життя,

свої спогади, бажання

і я створюю краєвид їх думок.

Я спрямовую їхню історію

так, щоб їм було куди повернутись,

поглянути на своє життя та можливості.

Я називаю їх фрейдистськими містами.

Не буду зупинятися на кожному зображенні,

а лише покажу декілька моїх світів

і назву їх.

"Модісіті"

"Електрика"

"Шалений розвиток на площі Колумба"

"Місто рифів"

"Павутина Часу"

"Місто повного безладу."

"Щоденні битви."

"Блаженство."

"Острови, які плавають."

А одного разу

мені довелося робити "Цілих Дев'ять Ярд."

Це витинанка довжиною дев'ять ярд.

(Сміх у залі)

Що ж, у житті та у витинанні

все взаємопов'язано.

Одна історія веде до іншої історії.

Ще мене зацікавило

фізичне перевтілення цього формату

тому, що потрібно іти,щоб його побачити.

Паралеллю до мого витинання

є біг.

Я почала з маленьких зображень

і відповідно з декількох миль.

Перейшовши до більших зображень, я почала бігати марафони.

Потім я почала бігати 50 км, пізніше 60 км.

Після цього я пробігла ультра марафони з дистанцією 50 миль.

У мене до цих пір є відчуття, що я біжу,

просто слід ще потренуватися,

щоб витинанки були довшими.

(Сміх у залі)

Біг дає мені багато енергії.

Ось тритижневий марафон витинання

у Музеї Мистецтв і Дизайну

в Нью-Йорку.

Результатом є"Пекло і Рай".

Це дві панелі,13 футів у висоту кожна.

Вони були виставлені в музеї на двох поверхах,

але, насправді, це суцільне зображення.

Я назвала його "Пекло і Рай"

тому, що кожен день навколо нас і пекло, і небеса.

Між ними немає межі.

Деякі люди народжуються в пеклі

і, незважаючи ні на що, досягають небес.

Інші люди проходять зворотний шлях.

Це і є грань.

У пеклі є цехи, які використовують рабську працю.

А у раю люди беруть собі крила внайми.

А крім того є окремі історії,

де в результаті однієї і тієї ж дії

можна потрапити або в пекло, або в рай.

Таким чином "Пекло і Рай"

ґрунтується на абсолютній свободі людської волі

і на детермінізмі.

У витинанні

сама замальовка є структурою.

Тому її можна зняти зі стіни.

Ось книга художника, інсталяція,

яка називається "Проект Індивідуальності".

Це не автобіографічні ототожнення.

А швидше соціальні.

Можна просто встати за картину

і приміряти її на себе.

Це просто різні шари,

з яких ми складаємося

і які ми показуємо світові,

як свою індивідуальність.

Це ще один проект для книги художника.

На цій фотографії їх два.

Один на мені,

інший - експонат

у Центрі Мистецтва Книги в Нью-Йорку.

Чому я називаю його книгою?

Він називається "Наслідування Моди",

і вміщає цитати про моду,

ви їх можете прочитати

ще й

тому, що визначення книги художника

є дуже різноманітні.

Книги художника можна не вішати на стіну.

Можна взяти їх з собою на прогулянку.

Можна виставляти їх як паблік-арт.

Ця знаходиться в Скоттсдейл, штат Арізона,

і називається "Мінливі спогади».

Це спогади про це місце,

вони просто рухаються від пориву вітру.

Мені подобається публічне мистецтво.

Я намагалася взяти участь у конкурсах

дуже довго.

Після 8 років відмов

я нарешті отримала своє перше замовлення

від фонду підтримки мистецтва в Нью-Йорку.

Це було об'єднання

працівників надзвичайних ситуацій і пожежників.

Я зробила книгу художника

з нержавіючої сталі

замість паперу.

Я назвала її "Працюючи в одному напрямку".

Але з обох сторін я помістила флюгери,

щоб показати, що вони включають в себе всі напрямки.

Для публічного мистецтва

я можу також вирізати зі скла.

Ось це шліфоване скло в Бронксі.

Кожного разу, коли я працюю над публічним мистецтвом,

я хочу зробити щось дійсно значиме

для місця, де воно виставляється.

На приклад для нью-йоркського метро

я помітила відповідність

між поїздкою в метро

і читанням.

Ця подорож вчасна і під час чого-небудь.

Вся література Бронкса

складається з письменників з Бронкса

та їх історій.

Ще один проект зі скла

знаходиться в громадській бібліотеці

в Сан-Хосе, штат Каліфорнія.

За допомогою овочів я зобразила

розвиток Сан-Хосе.

Я почала з центру

з жолудя,

як символу індіанської цивілізації Олона.

Далі фрукти з Європи

символізують фермерів.

Далі фрукти сучасної Силіконової Долини.

І дерево продовжує рости.

Техніка полягає у різанні,

піскострумній обробці, гравіруванні

і декорації скла.

Назовні бібліотеки

я хотіла створити місце, де можна розвивати свідомість.

Я вибрала ті книги в бібліотеці,

в назві яких є якийсь фрукт,

і створила фруктовий сад

з цих плодів знань.

Ще я виростила книжкове дерево.

Це дерево,

від стовбура якого розходяться коріння мов.

Це про міжнародні системи письма.

А на гілках

ростуть матеріали з бібліотеки.

Ви також можете помітити свої функції і форму

у публічному мистецтві.

Наприклад в Аврорі, штат Колорадо - це лавка.

І в цієї лавочки є ще й додаткова перевага.

Якщо довго сидіти на ній влітку в шортах,

то потім ви підете

з тимчасовим відбитком

частини історії на стегнах.

(Сміх у залі)

Ще одна функціональна робота -

на півдні Чикаго,

на станції метро.

Вона називається "Насіння Майбутнього Вирощуються Сьогодні".

Це історія про перетворення

і про взаємозв'язки.

Вона виконує роль перегородки,

відділяє пасажирів від рейок,

щоб нічого не падало на рейки.

Бути спроможним перетворювати паркани

та віконні перегородки в квіти -

це фантастика.

Останні три роки я працювала

із забудовником Південного Бронкса,

з метою донесення мистецтва

у бідні квартали

і доступні житлові будинки.

Кожна будівля по-своєму унікальна.

Іноді я беру сюжети зі спадщини місцевості,

як наприклад, в Моррізаніі - це історія джазу.

В інших проектах, наприклад, у Парижі,

сюжети виникають з назви вулиці.

Вона називається Рю де Прері - вулиця прерій.

Тому я зобразила хлопця, який біжить,

стрекозу,

і залишила їх там.

А в 2009

мене попросили зробити плакат,

щоб помістити його у вагонах метро в Нью-Йорку

на рік.

Ці люди були мимовільною аудиторією.

Я хотіла дати їм можливість втекти.

Я створила "Навколо Усього Міста".

Я вирізала зображення з паперу,

потім додала колір на комп'ютері.

Тому назву це виконаним за допомогою технологій.

Я завжди

створюю витинанки

в поєднанні з іншими технічними прийомами.

Але в результаті обов'язково повинна вийти історія.

Що ж,історії містять в собі безліч можливостей.

У них є безліч сценаріїв.

Я не знаю цих історій.

Я черпаю зображення із загальної уяви,

із кліше, з того, про що ми думаємо,

з історії.

І кожен є оповідачем,

тому що кожному є що розповісти.

Але ще важливішим

є те, що кожен повинен створити історію,

знайти сенс світу.

Для всіх цих всесвітів,

уява - це засіб

пересування,

а пункт призначення – це наша свідомість,

і як ми співвідносимо його

з суттю всього і з магією.

Саме в цьому полягає витинання.

(Оплески)