Чому варто читати твори Чарльза Діккенса? - Ізольда Гілеспі

Дивитися урок повністю: https://ed.ted.com/lessons/why-should-you-read-charles-dickens-iseult-gillespie

Зморений голодом сирота, який просить добавку каші у наглядача притулку. Стара діва у зношеній весільній сукні, яка так і не змогла знайти в житті відраду. Скнара з кам'яним серцем, якого переслідує привид минулого Різдва. Ці персонажі залишаються пізнаваними навіть століттям після смерті свого автора, Чарльза Діккенса. Які ж риси письменницького стилю Діккенса, що роблять його таким унікальним? Ізольда Гілеспі досліджує це питання.

Урок — Ізольда Гілеспі, режисура — Compote Collective.

["Є темні тіні на землі,
та тим яскравіше виглядає світло". —

Чарльз Діккенс
"Посмертні записки Піквікського клубу"]

Зморений голодом сирота, який просить
добавку каші у наглядача притулку.

Стара діва у зношеній весільній сукні, яка
так і не змогла знайти в житті відраду.

Скнара з кам'яним серцем,
якого переслідує привид минулого Різдва.

Ці персонажі залишаються пізнаваними

навіть століттям після смерті
свого автора, Чарльза Діккенса.

Його творчість настільки виразна,
що отримала власний прикметник.

Які ж риси письменницького стилю Діккенса
і що робить його таким унікальним?

У його творах ефект тривожного очікування

створений завдяки похмурим місцям дії,
неочікуваним поворотам сюжету, таємницям.

Такі особливості його творів не дозволяють
читачам відірватися від читання.

Коли Діккенс почав публікуватись,
його твори випускали з продовженням,

публікуючи спочатку декілька глав
у недорогих літературних журналах,

і лише пізніше друкуючи книжки,

завдяки чому вирували гарячі дискусії
щодо відкритих розв'язок

та знахідок, що майстерно
виходили з-під його пера.

Публікація частинами не лише робила
твори доступними більш широкій аудиторії

і змушувала її з жагою читати,

а й збільшувала ажіотаж
навколо персони автора.

Діккенса особливо прославила
його дотепність,

якою він наділяв своїх
дивакуватих персонажів,

що потрапляли у сатиричні ситуації.

Його персонажі є втіленням
абсурдності людської поведінки,

а імена, якими вони наділені, символізують
їхні риси характеру або соціальний стан,

як наприклад, багатостраждальний
Боб Кретчіт,

принижений Юрая Хіп,

життєрадісний Септимус Кріспаркл.

Діккенс змальовував цих колоритних героїв
на фоні складних соціальних умов,

схожих на ті, в який жив він сам.

Наприклад, він часто описував зміни,

до яких призвела Промислова революція.

У цей період часу нижчий клас суспільства

був поставлений у жахливі
умови життя та роботи.

Маленький Діккенс і сам жив у скруті,

змушений працювати на
фабриці з виробництва вакси

після того, як його батько
потрапив у боргову в'язницю.

Саме з власного досвіду він описав
тюрму Маршалсі у "Крихітці Дорріт",

де однойменний персонаж піклується
про ув'язненого батька.

Хоча буцегарні, притулки, нетрі служать
не найрадіснішими місцями дії твору,

але саме так Діккенс
мав змогу пролити світло

на те, як живуть найнепримітніші
люди тогочасного суспільства.

У романі "Ніколас Ніклбі" головний
герой влаштовується на роботу

до власника приватної
школи Векфорда Сквірса.

Скоро він дізнається, что Сквірс — шахрай,

який приймає за плату
небажаних дітей у батьків,

а потім змушує їх голодувати і страждати.

У романі "Олівер Твіст"
також розповідається

про бідування дітей під опікою держави,

де описуються жорстокі
умови робітного дому,

де Олівер благає наглядача
містера Бамбла про їжу.

Після втечі до Лондона він
потрапляє у пастку злочинного світу.

Такі історії, як правило, зображують
суспільство вікторіанського періоду

продажним, жорстоким та підлим.

Та в часи Діккенса старі традиції

почали відходити у вічність.

Лондон перетворювався
на культиватор майбутнього,

де з'являлися нові
тенденції у виробництві,

торгівлі та соціальній мобільності.

Таким чином, Лондон
Діккенса — дуалістичний:

суворий світ, не позбавлений
в той же час дива та можливостей.

Наприклад, загадка
роману "Великі очікування"

зосереджується навколо здібностей Піпа,

сироти, якого врятував від темряви
бідності невідомий благодійник

і проклав йому шлях у вище суспільство.

У пошуках життєвої мети

Піп стає жертвою сподівань,
покладених на нього іншими,

і має навчитися ладнати
з сумнівними персонажами.

Як і багато головних
героїв романів Діккенса,

Піп постійно знаходиться
у хиткому становищі,

і саме тому читати твори Діккенса

приносить таке задоволення,

в той час як бути їх героєм є
чи не найгіршим випробуванням.

Діккенс зазвичай дає чіткі відповіді
наприкінці своїх романів,

за винятком "Таємниці Едвіна Друда".

У романі розповідається про зникнення
за дивних обставин сироти Едвіна.

Діккенс помер, так і не завершивши роман

і не залишивши записів, у яких
йшлося б про розкриття таємниці.

Читачі й досі ведуть запеклі дискусії
щодо ймовірного убивці

і того, чи взагалі вбивство
Едвіна Друда мало місце.

У безлічі адаптацій,

літературних переспівів,

та на сторінах його романів

витіювата мова Діккенса
та його всеосяжний світогляд

продовжують вражати.

Нині прикметник "діккенівський"

часто застосовується для опису
злиденних умов життя і праці.

Але надання такого епітету роману
означає його високу похвалу,

адже мається на увазі, що це історія,
де справжні пригоди та відкриття

відбуваються у найнеочікуваніших місцях.

Хоча Діккенс і писав про
безрадісні сторони життя,

його пронизливий розум завжди вмів

знаходити світло у
найтемніших закутках світу.